ЕСЕ

          Я вчу дітей музики, цій неповторній феї, яка завжди поривається від сірого, приземленого у високость.

          Учитель, по-моєму,- це покликання, тому кожен щирий педагог добре розуміється на своїй справі, залюблений у неї. Він артист, художник, творець, який дає потужні крила своїм вихованцям. Учителем, як і поетом, не можна стати, ним потрібно народитися.

          З висоти своїх років розумію, що сучасному вчителеві, як ніколи, крім знання предмета, необхідне знання життя. Тоді тебе розумітимуть діти, адже для них ти будеш відкривати «мудрості людської глибину».

          А ще вчитель повинен мати ніжну та замріяну душу, бо до молоді не підійдеш з прокрустовою міркою. Молоде покоління – нестримне, гарячкове, уперте, з прагненням «пізнать до краю радощі земні». Розумна наука йому ніколи не завадить.

           Я постійно пам’ятаю, що на мене дивляться молоді очі, молоді серця, тому основними питаннями мого вчительського життя стали: щоденне інтелектуальне зростання,духовне збагачення, моральне й фізичне оновлення; поповнення, поглиблення, удосконалення своїх знань.

           Діти люблять вродливих учителів, та хочу уточнити: дітям здаються гарними розумні вчителі, інакше кажучи, знаючі, талановиті, добрі, справедливі.

Своєю педагогічною дорогою я йду вже тридцять літ. Довга дорога – і довга пам’ять. Не завжди її можна намалювати рожевими фарбами, але учительська пам’ять зберігає файли тільки хороших моментів.

         Я стала майстром своєї справи тільки тому, що працювала в хорошому педагогічному колективі, де можуть порадити і допомогти, де я можу повчитися в старших колег. Зі слухняної учениці, закоханої в музику, я виросла до творчого педагога. Навчалася в школі, де зараз працюю, тут отримувала знання і моя донька, котра зараз є студенткою факультету іноземних мов. Нині зі мною в цій школі творчі однодумці, тому не страждаю від самотності.

Не забуваю бути чуйною дочкою й турботливою мамою. Життя пульсує, наповнене турботами, радощами й творчим натхненням.